хочу МАРИХУАНА Рязань Каннабис ГИДРОПОН

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Сегодня я хочу вам рассказать про одну из самых запоминающихся закладок в моей жизни. Это было несколько лет назад, когда я еще только решила попробовать себя в мире наркотиков. И мое первое знакомство с гашишем было необычным и диким, как я сама.

Все началось с того, что я услышала от своих хипповых друзей о новом дилере, который привозил премиальные шишки марихуаны. Вы знаете, я всегда мечтала быть не только замечательной гопницей, но и неотразимой красоткой. И именно гашиш мне обещал помочь в этом.

Один из моих хипповых друзей, который был уже опытным наркоманом, дал мне координаты нового дилера. Я поблагодарила его, дико хихикнула, и решила сразу же отправиться в путешествие к сокровищам, которые обещал принести этот новичок.

Так я оказалась на дилерской точке, в непонятном лохматом районе. Было легкое нервное возбуждение, я чувствовала, что мои мечты о красоте и неудержимости скоро исполнятся.

Подошла я к дилеру, парню лет двадцати с лишним, в удивительно модных кроссовках. Он меня посмотрел и понял, что я новенькая, и поэтому задрал цену. Ну, еще бы, я же наряд офигенный выбрала!

В общем, сделка состоялась, я купила пару шишек марихуаны. Как только держала их в руках, я поняла, что заморочиться на первитине было самым лучшим решением в моей жизни.

По дороге домой, я зажгла свою первую собственную шишку. Какой же это был нереальный кайф! Я сразу почувствовала прилив сил и уверенность в себе, словно стала настоящей красоткой!

Ночь прошла в одиночестве, среди темных улочек и баров. Мой розовый пуховик и яркая косметика только подчеркивали мою непревзойденную красоту.

С каждым следующим днем я становилась все более харизматичной и неотразимой. Мои губы словно секретное оружие, манящее мужчин, как бабы на первомайских демонстрациях. Они просто не могли устоять перед моим загадочным обаянием и аристократической ходьбой.

Я стала незаменимой на любой вечеринке. Меня приглашали во все крутые места, и все хотели быть со мной. Бармены готовы были делать специальные коктейли, чтобы вызвать еще больше моего восхищения. Я стала королевой клубной ночи, закладывая в память каждого, кто оказывался в моем поле зрения.

Меня всех встречает наркотическая радость и уверенность в себе. Я просто неудержимая красотка, которая знает свою цель и достигает её сияющими глазами.

Через некоторое время я обнаружила, что гашиш стал для меня неотъемлемой частью жизни. Я не могла прожить день без этой магической смеси, которая придавала мне силы и красоту. Бары, клубы, вечеринки стали моим вторым домом, а я – их главной героиней.

Все было прекрасно, пока однажды я не поняла, что останавливаться больше некуда. Моя неудержимая красотка стала пугать меня саму, а барбы сделались моими единственными друзьями.

Один вечер я вернулась с очередной вечеринки, и мне позвонил один из хипповых друзей. Он хотел встретиться и поговорить. Я согласилась, ведь мне было нужно обсудить свое состояние, зацикленность и зависимость от гашиша.

Мы с ним прогулялись по парку, а мое лицо сияло вечерним светом. Как я сама внешностью, кстати.